Обличчя Майдану

17-го та 18-го грудня ми з друзями їздили в Києв, на Майдан. Така подія не може пройти повз нас, бо ми теж до цього причетні.

Ще на підходах до Хрещатика нам назустріч почали йти люди з майданівською символікою: прапорцями та стрічками. Та зі щирими відкритими обличчями.

Перше, що здивувало на самому Майдані — це барикади з охоронцями. Високі, якісно збудовані огорожі з мішків із снігом та всіляких підручних засобів.

А потім було наметове містечко. Вірніше, справжнє місто. І скрізь вогнища та доброзичливі посмішки. До вогнищ запрошують усіх, без виключення. Пригощають гарячим чаєм.

Але головне — майже шкірою відчуваєш дух єдності усих цих людей. Й одразу стає зрозуміло: всі вони насправді будуть підтримувати Майдан до останнього...

О 5-ій годині вечора прямо зі сцени відбулась служба, яку правили священнослужителі усіх конфессій. Увесь майдан молився разом з ними.

А о 6-тій годині почалося заплановане раніше Народне віче. Лідери опозиції виступали всі по черзі. Народу, тим часов, все більшало. Скільки зібралося людей важко оцінити, стоячи самим на Майдані. Але дуже багато. Вільного місяця майже не залишилося.

Тут, мабудь навіть не потрібно багато розказувати. Краще я спробую показати те, що ми побачили на власні очі.

На другий день ми вирішили подивитись, що відбувається у Маріїнському парку, на «Антимайдані». Навіть не дійшовши до самого місьця мітингу, вже було відчутно різницю. Назустріч нам попадалися зовсім інші «обличчя»... Я навіть не можу підібрати слів, щоб їх описати. Тому й написала це слово у лапках.

Біля самого парку і всюди навкруги — кордони міліціонерів. Сам мітинг проходив за залізним парканом. Вхід до нього — за списками, з позначками часу. Люди, що знаходяться усередині цього «табору» не можуть до паркану навіть наблизитись, їм одразу це забороняють. Мабуть, охоронці переживають, що хтось спробує втекти.

Якщо спробувати описати почуття від знаходження у цьому таборі — то я ніби побувала на похованні. Не було тільки небіжчика... Похмурі й чорні люди, силоміць зігнані майже в резервацію. А ті, кому вдалось вийти за кордони «периметру» чомусь швиденько крокують до найближчих крамниць з алкогольними напоями. І ту-же поруч їх і вживають.

Чесно кажучи, багатьох з них страшно було навіть фотографувати, бо люди не зовсім адекватно реагували на наші знімки.

Ось що ми побачили...

Так охороняють підходи з прилеглих дворів до будинку президента.

І ще, трішечки фото Києва, самого рідного міста. 
Незважаючи на всіляки подіі, древній Київ вже чекає приходу Нового року.